HEIMAT UND ICH
HEIMAT UND ICH
Texte, die in der Probe vom 10. Oktober entstanden sind, zu „Heimat und ich“
Liza
Sofia
Emilie (16) aus Berlin
Heimat und ich: Heimat ist für mich meine Seele und mein Körper, vor allem die Verbindung mit rosafarbenen Blumen __. Es ist das Tanzen, das mich mit mir verbindet und mir die Kraft gibt. Es sind die Freunde, die mir Heimat geben und es ist mein Traum Schauspielerin zu werden, der mir Heimat schenkt und vor allem ist das Theater für mich Heimat.
Емілія (16) з Берліна
Батьківщина і я: Дім для мене - це моя душа і моє тіло, перш за все пов'язане з рожевими квітами __. Це танці, що пов'язують мене з собою і дають мені сили. Це друзі, які дають мені відчуття Батьківщини і це є моя мрія стати актрисою, що також дарує мені Батьківшину. І, перш за все, Батьківшиною для мене є театр.
Sofia (16) aus Dnipro / Ukraine
Родина для меня много значит. Я выросла в тусовочном, криминальном городе. Мне не нравиться тишина. Я много путешествовала. Раньше я хотела жить в Берлине, но спустя 2-3 года я поняла что не могу жить не в Украине.Я очень люблю восток Украины, но я не могу жить на западе. Моя семья выросла на востоке, а часть семьи на западе. Мы очень разные, нас по-другому воспитывали. Для меня друзья тоже семья. Я очень люблю Карпаты, ходить в походы с друзьями, петь песни у костра, купаться в водопаде. Берлин это мой второй дом. После войны или через год я поеду в Украину. Я безумно скучаю за папой и родственниками, я сразу же побегу к друзьям. В Берлин я буду ездить, но жить буду в Украине в городе Днепр. Я очень хочу домой, я там чувствую себя счастливой на все 100. Я скучаю варениками, пампушками, борщом и салом. К сожалению, многие друзья уже не вернуться домой. Сейчас я каждые каникулы езжу к Оле - это моя подруга. К сожалению со всеми друзьями мы уже не увидимся. И с родственниками тоже. Они погибли в Буче и Ирпене. Я никогда не забуду что сделали с моей Родиной. Как я сидела в бункере и слышала плачь женщин и детей. Я не забуду и не прощу.Но я вернусь домой и буду жить дальше.
Sofia (16) aus Dnipro / Ukraine
Heimat bedeutet mir sehr viel. Ich bin in einer Stadt aufgewachsen, in der es viele Partys gab und die von Kriminalität geprägt war. Ich mag die Stille nicht. Ich bin viel gereist. Früher wollte ich in Berlin leben, aber da habe ich mir das anders vorgestellt. Ich wollte freiwillig nach Berlin. Jetzt ist mit klar geworden, dass ich in der Ukraine leben will. Ich liebe den Osten der Ukraine sehr, aber ich kann nicht im Westen leben. Meine Familie ist im Osten aufgewachsen, und ein Teil der Familie lebt im Westen. Wir sind sehr unterschiedlich, wir sind unterschiedlich erzogen worden. Für mich sind meine Freunde auch Familie. Ich liebe die Karpaten, gehe mit Freunden wandern, singe Lieder am Feuer und schwimme in einem Wasserfall. Berlin ist mein zweites Zuhause. Nach dem Krieg oder spätestens in einem Jahr werde ich in die Ukraine gehen. Ich vermisse meinen Vater und meine Verwandten wahnsinnig, ich werde sofort zu meinen Freunden laufen. Ich werde nach Berlin zurückkommen, aber ich werde in der Ukraine leben, in Dnipro. Ich möchte sehr gerne nach Hause gehen, ich fühle mich dort glücklich. Ich vermisse Knödel, Pampushki, Borschtsch und Speck. Leider werden viele meiner Freunde nicht mehr nach Hause kommen. Jetzt gehe ich in jedem Urlaub zu Olia, meiner Freundin. Leider werden wir nicht alle unsere Freunde wiedersehen. Wir werden auch unsere Verwandten nicht mehr sehen. Sie starben in Bucha und Irpen. Ich werde nie vergessen, was sie meinem Mutterland angetan haben und wie ich in einem Bunker saß und Frauen und Kinder weinen hörte. Ich werde das nie vergessen oder verzeihen, aber ich werde nach Hause zurückkehren und weiterleben.
Heimat und ich: Heimat ist für mich meine Seele und mein Körper, vor allem die Verbindung mit rosafarbenen Blumen __. Es ist das Tanzen, das mich mit mir verbindet und mir die Kraft gibt. Es sind die Freunde, die mir Heimat geben und es ist mein Traum Schauspielerin zu werden, der mir Heimat schenkt und vor allem ist das Theater für mich Heimat.
Емілія (16) з Берліна
Батьківщина і я: Дім для мене - це моя душа і моє тіло, перш за все пов'язане з рожевими квітами __. Це танці, що пов'язують мене з собою і дають мені сили. Це друзі, які дають мені відчуття Батьківщини і це є моя мрія стати актрисою, що також дарує мені Батьківшину. І, перш за все, Батьківшиною для мене є театр.
Sofia (16) aus Dnipro / Ukraine
Родина для меня много значит. Я выросла в тусовочном, криминальном городе. Мне не нравиться тишина. Я много путешествовала. Раньше я хотела жить в Берлине, но спустя 2-3 года я поняла что не могу жить не в Украине.Я очень люблю восток Украины, но я не могу жить на западе. Моя семья выросла на востоке, а часть семьи на западе. Мы очень разные, нас по-другому воспитывали. Для меня друзья тоже семья. Я очень люблю Карпаты, ходить в походы с друзьями, петь песни у костра, купаться в водопаде. Берлин это мой второй дом. После войны или через год я поеду в Украину. Я безумно скучаю за папой и родственниками, я сразу же побегу к друзьям. В Берлин я буду ездить, но жить буду в Украине в городе Днепр. Я очень хочу домой, я там чувствую себя счастливой на все 100. Я скучаю варениками, пампушками, борщом и салом. К сожалению, многие друзья уже не вернуться домой. Сейчас я каждые каникулы езжу к Оле - это моя подруга. К сожалению со всеми друзьями мы уже не увидимся. И с родственниками тоже. Они погибли в Буче и Ирпене. Я никогда не забуду что сделали с моей Родиной. Как я сидела в бункере и слышала плачь женщин и детей. Я не забуду и не прощу.Но я вернусь домой и буду жить дальше.
Sofia (16) aus Dnipro / Ukraine
Heimat bedeutet mir sehr viel. Ich bin in einer Stadt aufgewachsen, in der es viele Partys gab und die von Kriminalität geprägt war. Ich mag die Stille nicht. Ich bin viel gereist. Früher wollte ich in Berlin leben, aber da habe ich mir das anders vorgestellt. Ich wollte freiwillig nach Berlin. Jetzt ist mit klar geworden, dass ich in der Ukraine leben will. Ich liebe den Osten der Ukraine sehr, aber ich kann nicht im Westen leben. Meine Familie ist im Osten aufgewachsen, und ein Teil der Familie lebt im Westen. Wir sind sehr unterschiedlich, wir sind unterschiedlich erzogen worden. Für mich sind meine Freunde auch Familie. Ich liebe die Karpaten, gehe mit Freunden wandern, singe Lieder am Feuer und schwimme in einem Wasserfall. Berlin ist mein zweites Zuhause. Nach dem Krieg oder spätestens in einem Jahr werde ich in die Ukraine gehen. Ich vermisse meinen Vater und meine Verwandten wahnsinnig, ich werde sofort zu meinen Freunden laufen. Ich werde nach Berlin zurückkommen, aber ich werde in der Ukraine leben, in Dnipro. Ich möchte sehr gerne nach Hause gehen, ich fühle mich dort glücklich. Ich vermisse Knödel, Pampushki, Borschtsch und Speck. Leider werden viele meiner Freunde nicht mehr nach Hause kommen. Jetzt gehe ich in jedem Urlaub zu Olia, meiner Freundin. Leider werden wir nicht alle unsere Freunde wiedersehen. Wir werden auch unsere Verwandten nicht mehr sehen. Sie starben in Bucha und Irpen. Ich werde nie vergessen, was sie meinem Mutterland angetan haben und wie ich in einem Bunker saß und Frauen und Kinder weinen hörte. Ich werde das nie vergessen oder verzeihen, aber ich werde nach Hause zurückkehren und weiterleben.
Jenia (16) aus Wyschnyzia / Ukraine
Батьківщина…
Части ми можемо почути з вуст інших людей: „Що для тебе Батьківщина?“ Місце… Місто чи село? В такі моменти інколи наступає на п’яти ностальгія, меланхолія та глибока дискусія з самим собою.
Для мене Батьківщина це не місце. Уявіть собі картину: „Ви відвідуєте Батьківщину — місце, котре своїми обіймами зігріває серце та тіло; та чи буде Вас зігрівати місце, котра вас відштовхує і ранить? Хоча, здавалось, раніше тут непомітно покинув час…“ На мою думку, Батьківщина — це ніщо інше як почуття. Їх неможливо повернути чи надбати через силу. Почуття спокою, гармонії та рівноваги. Саме так я згадую свою Батьківщину. Походи з друзями, школа, жарти та сумні дрібнички. Батьківщина — це обставини, які спільними зусиллями роблять штиль на морі та плечові твого життя. Чи може бути кілька Батьківщин? Аякже! В Світі є багато місць, де людина не помічає зменшення піску часу в піщаному годиннику. Дуже сумно коли зникає твоя Батьківщина… Проте вона не зникає назавжди, а тільки перероджується деінде, варто просто відволіктися і пошукати.
Отож, Батьківщина — то є спокій, а заразом і гармонія серця та душі.
Батьківщина…
Части ми можемо почути з вуст інших людей: „Що для тебе Батьківщина?“ Місце… Місто чи село? В такі моменти інколи наступає на п’яти ностальгія, меланхолія та глибока дискусія з самим собою.
Для мене Батьківщина це не місце. Уявіть собі картину: „Ви відвідуєте Батьківщину — місце, котре своїми обіймами зігріває серце та тіло; та чи буде Вас зігрівати місце, котра вас відштовхує і ранить? Хоча, здавалось, раніше тут непомітно покинув час…“ На мою думку, Батьківщина — це ніщо інше як почуття. Їх неможливо повернути чи надбати через силу. Почуття спокою, гармонії та рівноваги. Саме так я згадую свою Батьківщину. Походи з друзями, школа, жарти та сумні дрібнички. Батьківщина — це обставини, які спільними зусиллями роблять штиль на морі та плечові твого життя. Чи може бути кілька Батьківщин? Аякже! В Світі є багато місць, де людина не помічає зменшення піску часу в піщаному годиннику. Дуже сумно коли зникає твоя Батьківщина… Проте вона не зникає назавжди, а тільки перероджується деінде, варто просто відволіктися і пошукати.
Отож, Батьківщина — то є спокій, а заразом і гармонія серця та душі.
Jenia
Jenia (16) aus Wyschnyzia / Ukraine
Heimatland...
Wir können Teile davon aus dem Mund anderer Leute hören: "Was ist das Mutterland für dich?" Ein Ort... Eine Stadt oder ein Dorf? In solchen Momenten kommen manchmal Nostalgie, Melancholie und tiefe Gespräche mit sich selbst auf.
Für mich ist das Mutterland kein Ort. Stellen Sie sich ein Bild vor: "Du besuchst dein Heimatland – einen Ort, der dein Herz und deinen Körper mit seiner Umarmung wärmt; aber wirst du von einem Ort gewärmt werden, der dich abstößt und verletzt? Obwohl es schien, als wäre die Zeit hier unmerklich früher abgelaufen..."
Meiner Meinung nach ist das Mutterland nichts anderes als ein Gefühl, das man nicht mit Gewalt zurückgeben oder erwerben kann. Ein Gefühl von Frieden, Harmonie und Ausgeglichenheit. So erinnere ich mich an mein Heimatland. Wandern mit Freunden, Schule, Witze und traurige Kleinigkeiten. Die Heimat ist der Umstand, der die Ruhe auf dem Meer und die Schulter deines Lebens ausmacht. Kann es mehrere Heimatländer geben? Ja, natürlich! Es gibt viele Orte auf der Welt, an denen der Mensch den abnehmenden Sand der Zeit in der Sanduhr nicht bemerkt. Es ist sehr traurig, wenn die Heimat verschwindet... Aber sie verschwindet nicht für immer, sondern wird nur an anderer Stelle wiedergeboren, man muss sich nur ablenken lassen und sie suchen. Das Mutterland ist also Frieden und gleichzeitig Harmonie von Herz und Seele.
Heimatland...
Wir können Teile davon aus dem Mund anderer Leute hören: "Was ist das Mutterland für dich?" Ein Ort... Eine Stadt oder ein Dorf? In solchen Momenten kommen manchmal Nostalgie, Melancholie und tiefe Gespräche mit sich selbst auf.
Für mich ist das Mutterland kein Ort. Stellen Sie sich ein Bild vor: "Du besuchst dein Heimatland – einen Ort, der dein Herz und deinen Körper mit seiner Umarmung wärmt; aber wirst du von einem Ort gewärmt werden, der dich abstößt und verletzt? Obwohl es schien, als wäre die Zeit hier unmerklich früher abgelaufen..."
Meiner Meinung nach ist das Mutterland nichts anderes als ein Gefühl, das man nicht mit Gewalt zurückgeben oder erwerben kann. Ein Gefühl von Frieden, Harmonie und Ausgeglichenheit. So erinnere ich mich an mein Heimatland. Wandern mit Freunden, Schule, Witze und traurige Kleinigkeiten. Die Heimat ist der Umstand, der die Ruhe auf dem Meer und die Schulter deines Lebens ausmacht. Kann es mehrere Heimatländer geben? Ja, natürlich! Es gibt viele Orte auf der Welt, an denen der Mensch den abnehmenden Sand der Zeit in der Sanduhr nicht bemerkt. Es ist sehr traurig, wenn die Heimat verschwindet... Aber sie verschwindet nicht für immer, sondern wird nur an anderer Stelle wiedergeboren, man muss sich nur ablenken lassen und sie suchen. Das Mutterland ist also Frieden und gleichzeitig Harmonie von Herz und Seele.
Katya
Katya (15) aus Kolomyia
Для мене Батьківщина-це не просто місце де ти народився, жив і ТД.
Це менталітет який мені близький, мива, люди, місця які закорбовані в пам‘яті здається на вічно.
Коли я приїхала у Берлін я не
змогла знайти місця яке б здавалось мені
рідним, бути чесною, я досі його не знайшла. Ти як після довгої подорожі, змучена і виснажена. ти їдеш з
думкою: «зараз я приїду
додому, прийму гарячий
душ і ляжу в своє тепле ліжко» З такими емоціями я живу більше 7 місяців.. більше
7 місяців я приходжу не до себе додому, лягаю не в своє ліжко. Яким би
рідним не був для мене Берлін,
я не дома. Дома -це запах кави зранку, це відчувати себе в безпеці і бути впевненим за завтрашній день,
це коли в най похмуріший ранок
люди на вулиці усміхаються та бажають «гарного дня» - на твой
мові.
Вулиця Театральна що в Коломиї, вкрита снігом Театральна вулиця - я дома. Навіть якщо перевести усіх людей з Коломий до Берліну я не відчуватиму себе в своєму домі.
Коли ти у чужому місті, ти намагаєшся побачити
Батьківщину усюди..
"Вау, цей
Будинок натадує мені будівлю що на бульварі Л. Українки»
«а ось це кафе нагадує мені кав‘ярню що у Коломиї».
Байдуже, не має того місця де б я завжди
бачила Коломию. Хоча,
якщо пройтись трохи дальше від
Alexanderplatz, тоді маленькі вулички нагадують мені Львів.
Бути чесною, це все НЕ ТЕ. Катя
Katya (15) aus Kolomyia
Für mich ist Heimat nicht nur ein Ort, an dem man geboren wurde, gelebt hat und so weiter.
Es ist die Mentalität, die mir am Herzen liegt, das Essen, die Menschen, die Orte, die sich für immer in mein Gedächtnis eingebrannt haben.
Als ich nach Berlin kam, konnte ich keinen Ort finden, der mir geeignet erschien als zu Hause, um ehrlich zu sein, habe ich es immer noch nicht gefunden. Du bist wie nach einer langen Reise, müde und erschöpft.
Du denkst: "Jetzt werde ich nach Hause kommen, heiß duschen und mich in mein warmes Bett legen!" Mit solchen Gefühlen lebe ich seit mehr als 7 Monaten... mehr als 7 Monaten...
7 Monate lang komme ich nicht in mein Haus, liege nicht in meinem Bett. Obwohl ich Berlin sehr liebgewonnen habe, ich bin nicht zuhause. Zuhause ist der Geruch von Kaffee am Morgen, es ist das Gefühl von Sicherheit und Zuversicht für morgen.
Es ist, wenn auch an deinem dunkelsten Morgen die Leute dennoch auf der Straße lächeln und dir einen "Guten Tag" wünschen – in deiner Sprache.
Teatralna-Straße in Kolomyia, mit Schnee bedeckt, Teatralna-Straße – ich bin zu Hause. Selbst wenn Sie alle Menschen aus Kolomyia nach Berlin herholen, werde ich mich nicht zu Hause fühlen.
Wenn man in einer fremden Stadt ist, versucht man überall das Heimatland zu sehen.
"Wow! Dieses Haus erinnert mich an das Gebäude am L. Ukrainka Boulevard!"
"Und dieses Café erinnert mich an ein Café in Kolomyia!"
Auf jeden Fall gibt es keinen Ort, an dem ich Kolomyia sehe. Obwohl, wenn man vom Alexanderplatz ein wenig weiter geht, dann gibt es kleine Straßen, die mich an Lemberg erinnern.
Aber um ehrlich zu sein, ist das alles nicht das Richtige.
Для мене Батьківщина-це не просто місце де ти народився, жив і ТД.
Це менталітет який мені близький, мива, люди, місця які закорбовані в пам‘яті здається на вічно.
Коли я приїхала у Берлін я не
змогла знайти місця яке б здавалось мені
рідним, бути чесною, я досі його не знайшла. Ти як після довгої подорожі, змучена і виснажена. ти їдеш з
думкою: «зараз я приїду
додому, прийму гарячий
душ і ляжу в своє тепле ліжко» З такими емоціями я живу більше 7 місяців.. більше
7 місяців я приходжу не до себе додому, лягаю не в своє ліжко. Яким би
рідним не був для мене Берлін,
я не дома. Дома -це запах кави зранку, це відчувати себе в безпеці і бути впевненим за завтрашній день,
це коли в най похмуріший ранок
люди на вулиці усміхаються та бажають «гарного дня» - на твой
мові.
Вулиця Театральна що в Коломиї, вкрита снігом Театральна вулиця - я дома. Навіть якщо перевести усіх людей з Коломий до Берліну я не відчуватиму себе в своєму домі.
Коли ти у чужому місті, ти намагаєшся побачити
Батьківщину усюди..
"Вау, цей
Будинок натадує мені будівлю що на бульварі Л. Українки»
«а ось це кафе нагадує мені кав‘ярню що у Коломиї».
Байдуже, не має того місця де б я завжди
бачила Коломию. Хоча,
якщо пройтись трохи дальше від
Alexanderplatz, тоді маленькі вулички нагадують мені Львів.
Бути чесною, це все НЕ ТЕ. Катя
Katya (15) aus Kolomyia
Für mich ist Heimat nicht nur ein Ort, an dem man geboren wurde, gelebt hat und so weiter.
Es ist die Mentalität, die mir am Herzen liegt, das Essen, die Menschen, die Orte, die sich für immer in mein Gedächtnis eingebrannt haben.
Als ich nach Berlin kam, konnte ich keinen Ort finden, der mir geeignet erschien als zu Hause, um ehrlich zu sein, habe ich es immer noch nicht gefunden. Du bist wie nach einer langen Reise, müde und erschöpft.
Du denkst: "Jetzt werde ich nach Hause kommen, heiß duschen und mich in mein warmes Bett legen!" Mit solchen Gefühlen lebe ich seit mehr als 7 Monaten... mehr als 7 Monaten...
7 Monate lang komme ich nicht in mein Haus, liege nicht in meinem Bett. Obwohl ich Berlin sehr liebgewonnen habe, ich bin nicht zuhause. Zuhause ist der Geruch von Kaffee am Morgen, es ist das Gefühl von Sicherheit und Zuversicht für morgen.
Es ist, wenn auch an deinem dunkelsten Morgen die Leute dennoch auf der Straße lächeln und dir einen "Guten Tag" wünschen – in deiner Sprache.
Teatralna-Straße in Kolomyia, mit Schnee bedeckt, Teatralna-Straße – ich bin zu Hause. Selbst wenn Sie alle Menschen aus Kolomyia nach Berlin herholen, werde ich mich nicht zu Hause fühlen.
Wenn man in einer fremden Stadt ist, versucht man überall das Heimatland zu sehen.
"Wow! Dieses Haus erinnert mich an das Gebäude am L. Ukrainka Boulevard!"
"Und dieses Café erinnert mich an ein Café in Kolomyia!"
Auf jeden Fall gibt es keinen Ort, an dem ich Kolomyia sehe. Obwohl, wenn man vom Alexanderplatz ein wenig weiter geht, dann gibt es kleine Straßen, die mich an Lemberg erinnern.
Aber um ehrlich zu sein, ist das alles nicht das Richtige.
Katya und Marlene
Marlene (17) aus Berlin
Manchmal löst meine Heimat in mir ein Fernweh aus, das nur mit einem Weg-von-hier beschrieben werden kann. Weg von diesem Ort, diesen Wänden und Straßen, weg von diesen immer gleichen Wegen.
Ein Gefühl, das mich plötzlich ergreift und schnell vergeht.
Die Wege, die ich täglich gehe, führen mich an Orte, zu denen ich muss, zu denen ich will oder noch nie gewesen bin, denn das kann meine Heimat: mir neues geben.
Ich lebe in einer Stadt, ich habe hier immer gewohnt, nie woanders und ich war auch nie kurz davor diese Heimat zu verlieren.
Die Wege, die ich gehe, sind neben der simplen Geografie, also der Verortung meiner Heimat in diese Stadt und in diese Straßen, die ich, seit ich klein bin kenne, das funktionalste oder auch leichteste Kriterium für meine Heimat. Doch mein Leben und dieser Ort sind untrennbar, und da beginnt die Schwierigkeit. Diese Gegend ist Asphalt und ein bisschen Grün am Wegesrand, aber dort sind auch Menschen, die mich schon immer begleitet und mich im Großen und Kleinen geprägt haben. Diese Stadt sind fremde Orte und vertraute Orte, in ihr ist der größte Teil meines bisherigen Lebens passiert, und so fühlt es sich auch an, wenn ich nach einer längeren Zeit woanders wieder nach Hause komme – vertraut.
Wahrscheinlich habe ich einfach unfassbares Glück, was meine Heimat angeht, weil sie mir so viel geben konnte, was ein Mensch, aus meiner beschränkten Perspektive, braucht, und zwar neben der Sicherung meiner Lebensgrundlage: Liebe, Leidenschaft, Autonomie und die Möglichkeit, einen eigenen Lebensweg zu finden.
Батьківщина і Я
Marlene (17) aus Berlin
Іноді Батьківщина викликає в мені бажання мандрувати, яке можна описати лише як "геть подалі звідси". Подалі від цього місця, цих стін і вулиць, подалі від цих завжди однакових шляхів.
Почуття, яке раптово охоплює мене і швидко згасає.
Шляхи, якими я ходжу щодня, ведуть мене туди, куди я маю йти, куди я хочу йти, туди, де я ніколи не була. Тому це те, що може зробити моя Батьківщина: дати мені щось нове.
Я живу в місті – я завжди жила тут, ніколи деінде, і я ніколи не була на межі втрати моєї Батьківщини.
Шляхи, якими я ходжу, є найбільш функціональним або найпростішим критерієм мого поняття Батьківщини, окрім простої географії – тобто розташування мого дому в цьому місті і на цих вулицях, які я знаю з дитинства. Але моє життя і це місце нероздільні, і тут починаються складнощі. Ця територія – це асфальт і трохи зелені по дорозі, але тут також є люди, які завжди були зі мною і мали вплив на формування мене – у великому і малому сенсі. Це місто – це чужі і знайомі місця, в ньому пройшла більша частина мого життя, і саме це відчуваю я, коли повертаюся додому після довгого перебування в іншому місці – довіра і знайоме місце.
Мені, напевно, просто неймовірно пощастило з Батьківщиною, тому що вона змогла дати мені стільки всього, що, з моєї обмеженої точки зору, потрібно людині ( крім забезпечення засобів для існування): любов, пристрасть, самостійність і можливість знайти свій власний шлях у житті.
Manchmal löst meine Heimat in mir ein Fernweh aus, das nur mit einem Weg-von-hier beschrieben werden kann. Weg von diesem Ort, diesen Wänden und Straßen, weg von diesen immer gleichen Wegen.
Ein Gefühl, das mich plötzlich ergreift und schnell vergeht.
Die Wege, die ich täglich gehe, führen mich an Orte, zu denen ich muss, zu denen ich will oder noch nie gewesen bin, denn das kann meine Heimat: mir neues geben.
Ich lebe in einer Stadt, ich habe hier immer gewohnt, nie woanders und ich war auch nie kurz davor diese Heimat zu verlieren.
Die Wege, die ich gehe, sind neben der simplen Geografie, also der Verortung meiner Heimat in diese Stadt und in diese Straßen, die ich, seit ich klein bin kenne, das funktionalste oder auch leichteste Kriterium für meine Heimat. Doch mein Leben und dieser Ort sind untrennbar, und da beginnt die Schwierigkeit. Diese Gegend ist Asphalt und ein bisschen Grün am Wegesrand, aber dort sind auch Menschen, die mich schon immer begleitet und mich im Großen und Kleinen geprägt haben. Diese Stadt sind fremde Orte und vertraute Orte, in ihr ist der größte Teil meines bisherigen Lebens passiert, und so fühlt es sich auch an, wenn ich nach einer längeren Zeit woanders wieder nach Hause komme – vertraut.
Wahrscheinlich habe ich einfach unfassbares Glück, was meine Heimat angeht, weil sie mir so viel geben konnte, was ein Mensch, aus meiner beschränkten Perspektive, braucht, und zwar neben der Sicherung meiner Lebensgrundlage: Liebe, Leidenschaft, Autonomie und die Möglichkeit, einen eigenen Lebensweg zu finden.
Батьківщина і Я
Marlene (17) aus Berlin
Іноді Батьківщина викликає в мені бажання мандрувати, яке можна описати лише як "геть подалі звідси". Подалі від цього місця, цих стін і вулиць, подалі від цих завжди однакових шляхів.
Почуття, яке раптово охоплює мене і швидко згасає.
Шляхи, якими я ходжу щодня, ведуть мене туди, куди я маю йти, куди я хочу йти, туди, де я ніколи не була. Тому це те, що може зробити моя Батьківщина: дати мені щось нове.
Я живу в місті – я завжди жила тут, ніколи деінде, і я ніколи не була на межі втрати моєї Батьківщини.
Шляхи, якими я ходжу, є найбільш функціональним або найпростішим критерієм мого поняття Батьківщини, окрім простої географії – тобто розташування мого дому в цьому місті і на цих вулицях, які я знаю з дитинства. Але моє життя і це місце нероздільні, і тут починаються складнощі. Ця територія – це асфальт і трохи зелені по дорозі, але тут також є люди, які завжди були зі мною і мали вплив на формування мене – у великому і малому сенсі. Це місто – це чужі і знайомі місця, в ньому пройшла більша частина мого життя, і саме це відчуваю я, коли повертаюся додому після довгого перебування в іншому місці – довіра і знайоме місце.
Мені, напевно, просто неймовірно пощастило з Батьківщиною, тому що вона змогла дати мені стільки всього, що, з моєї обмеженої точки зору, потрібно людині ( крім забезпечення засобів для існування): любов, пристрасть, самостійність і можливість знайти свій власний шлях у житті.
Valleria
Valleria (16) aus Winnyzja / Ukraine
Для мене Батьківщина – це в першу чергу люди. Це не завжди мама, тато чи бабуся з дідусем, це може бути мій друг, мій пес чи моя подруга – всі вони для мене родина,яка додає в моє життя це відчуття Батьківщини - місце куди мені хочеться повертатися знову і знову,щоб відчути всі ці теплі та щирі моменти.Також Батьківщиною я вважаю свій будинок за містом, де проводила більшість свого вільного часу.Я часто згадую ті теплі моменти з моєю сім‘єю в подвір'ї будинку, де ми збиралися теплим літнім вечером, спілкувалися, вечеряли та просто насолоджувалися моментом та нашим безтурботним життям.Також я люблю своє місто і вважаю його своєю Батьківщиною. З Вінницею мене об‘єднує багато щасливих моментів, зазвичай це проведений час з моїми друзями, який я не забуду напевно ніколи та буду згадувати тоді, коли мені буде дуже важко.Саме ці люди дали мені зрозуміти,що для мене Батьківщина. Багато хто з тих, кого я називаю своєю родиною, знаходиться далеко від мене та я не знаю коли чекати нашої наступної зустрічі, але цих людей я буду пам‘ятати як рідних(людей з мого безтурботного життя).
Також моя Батьківщина це мій тато, рідна та близька для мене людина. Хоч проживши в Берліні пів року, я зустріла багато близьких для себе людей та покохала це місто щирим серцем, але зрозуміла,що Батьківщина для мене одна.
Valleria (16) aus Winnyzja / Ukraine
Für mich ist Heimat in erster Linie die Menschen. Es sind nicht immer meine Mutter, mein Vater oder meine Großeltern, es können auch meine Freunde, mein Hund oder meine Freundin sein – sie alle sind für mich Familie, die meinem Leben dieses Gefühl von Heimat geben – ein Ort, an den ich immer wieder zurückkehren möchte, um all diese warmen und aufrichtigen Momente zu erleben. Ich betrachte auch mein Haus außerhalb der Stadt, in dem ich die meiste Zeit meiner Freizeit verbracht habe, als meine Heimat. Ich erinnere mich oft an die warmen Momente mit meiner Familie im Innenhof des Hauses, wo wir uns an einem warmen Sommerabend versammelten, uns unterhielten, zu Abendbrot aßen und einfach den Moment und unser unbeschwertes Leben genossen. Viele glückliche Momente verbinden mich mit Winnyzja, meist ist es die Zeit, die ich mit meinen Freunden verbringe, die ich nie vergessen werde und an die ich mich erinnern werde, wenn es für mich sehr schwierig wird. Viele von denen, die ich als meine Familie bezeichne, sind weit weg von mir, und ich weiß nicht, wann wir uns wiedersehen werden, aber ich werde diese Menschen als meine Familie in Erinnerung behalten (Menschen aus meinem unbeschwerten Leben).
Meine Heimat ist auch mein Vater, der mir sehr nahesteht. Obwohl ich jetzt ein halbes Jahr in Berlin lebe. Ich habe viele Menschen kennengelernt, die mir nahestehen, und ich habe mich von ganzem Herzen in diese Stadt verliebt, aber mir ist klar geworden, dass ich nur eine Heimat habe.
Для мене Батьківщина – це в першу чергу люди. Це не завжди мама, тато чи бабуся з дідусем, це може бути мій друг, мій пес чи моя подруга – всі вони для мене родина,яка додає в моє життя це відчуття Батьківщини - місце куди мені хочеться повертатися знову і знову,щоб відчути всі ці теплі та щирі моменти.Також Батьківщиною я вважаю свій будинок за містом, де проводила більшість свого вільного часу.Я часто згадую ті теплі моменти з моєю сім‘єю в подвір'ї будинку, де ми збиралися теплим літнім вечером, спілкувалися, вечеряли та просто насолоджувалися моментом та нашим безтурботним життям.Також я люблю своє місто і вважаю його своєю Батьківщиною. З Вінницею мене об‘єднує багато щасливих моментів, зазвичай це проведений час з моїми друзями, який я не забуду напевно ніколи та буду згадувати тоді, коли мені буде дуже важко.Саме ці люди дали мені зрозуміти,що для мене Батьківщина. Багато хто з тих, кого я називаю своєю родиною, знаходиться далеко від мене та я не знаю коли чекати нашої наступної зустрічі, але цих людей я буду пам‘ятати як рідних(людей з мого безтурботного життя).
Також моя Батьківщина це мій тато, рідна та близька для мене людина. Хоч проживши в Берліні пів року, я зустріла багато близьких для себе людей та покохала це місто щирим серцем, але зрозуміла,що Батьківщина для мене одна.
Valleria (16) aus Winnyzja / Ukraine
Für mich ist Heimat in erster Linie die Menschen. Es sind nicht immer meine Mutter, mein Vater oder meine Großeltern, es können auch meine Freunde, mein Hund oder meine Freundin sein – sie alle sind für mich Familie, die meinem Leben dieses Gefühl von Heimat geben – ein Ort, an den ich immer wieder zurückkehren möchte, um all diese warmen und aufrichtigen Momente zu erleben. Ich betrachte auch mein Haus außerhalb der Stadt, in dem ich die meiste Zeit meiner Freizeit verbracht habe, als meine Heimat. Ich erinnere mich oft an die warmen Momente mit meiner Familie im Innenhof des Hauses, wo wir uns an einem warmen Sommerabend versammelten, uns unterhielten, zu Abendbrot aßen und einfach den Moment und unser unbeschwertes Leben genossen. Viele glückliche Momente verbinden mich mit Winnyzja, meist ist es die Zeit, die ich mit meinen Freunden verbringe, die ich nie vergessen werde und an die ich mich erinnern werde, wenn es für mich sehr schwierig wird. Viele von denen, die ich als meine Familie bezeichne, sind weit weg von mir, und ich weiß nicht, wann wir uns wiedersehen werden, aber ich werde diese Menschen als meine Familie in Erinnerung behalten (Menschen aus meinem unbeschwerten Leben).
Meine Heimat ist auch mein Vater, der mir sehr nahesteht. Obwohl ich jetzt ein halbes Jahr in Berlin lebe. Ich habe viele Menschen kennengelernt, die mir nahestehen, und ich habe mich von ganzem Herzen in diese Stadt verliebt, aber mir ist klar geworden, dass ich nur eine Heimat habe.
Lera
Ferad und Mavi
Lera (14) aus Charkiew / Ukraine
Моя Батьківщина – це Україна-місто Харків. Там я народилася й жила все своє життя.
Це неймовірне й дуже сильне місто.Тут живуть щирі й привітливі люди,талановиті підлітки і радісні діти.
Сонце тут не пече, а лагідно гріє в своїх обіймах. А від снігу ти не замерзаєш, бо теплі посмішки наче промені сонця.
Вуличні музиканти додають сил після тяжкого дня. А до бездомних тварин ми небайдужі,тому вони ніколи не голодні.
Хоча моє місто не таке й велике і багато чого тут немає, але воно таке рідне,тепле й красиве.Тут мої рідні і дім.Я дуже пишаюся тим, що народилася в Україні.Всі ми начебто одна велика сім’я. Коли в мій другий дім прилетіло, я була вимушена виїхати.Я до отстаннього не хотіла їхати з Харкова і до останнього буду хотіти повернутися,бо це моя Батьківщина.
Lera (14) Charkiw / Ukraine
Mein Heimatland ist die Ukraine – die Stadt Charkiw. Ich wurde dort geboren und habe mein ganzes Leben dort verbracht.
Hier leben aufrichtige und freundliche Menschen, talentierte Teenager und fröhliche Kinder.
Die Sonne brennt hier nicht, sondern wärmt sanft in ihren Armen. Und man friert nicht im Schnee, denn ein warmes Lächeln ist wie die Strahlen der Sonne.
Straßenmusiker geben dir Kraft nach einem harten Tag. Und wir sind nicht gleichgültig gegenüber heimatlosen Tieren, so dass sie nie hungern müssen.
Meine Stadt ist zwar nicht so groß und es gibt hier nicht viel, aber sie ist so bodenständig, warm und schön. Hier sind meine Verwandten und mein Zuhause. Ich bin sehr stolz darauf, in der Ukraine geboren zu sein. Wir scheinen alle eine große Familie zu sein. Als mein zweites Zuhause von Bomben getroffen wurde, war ich gezwungen, es zu verlassen. Ich wollte Charkiw bis zum letzten Moment nicht verlassen und ich werde bis zum letzten Moment zurückkehren wollen, denn dies ist meine Heimat.
Моя Батьківщина – це Україна-місто Харків. Там я народилася й жила все своє життя.
Це неймовірне й дуже сильне місто.Тут живуть щирі й привітливі люди,талановиті підлітки і радісні діти.
Сонце тут не пече, а лагідно гріє в своїх обіймах. А від снігу ти не замерзаєш, бо теплі посмішки наче промені сонця.
Вуличні музиканти додають сил після тяжкого дня. А до бездомних тварин ми небайдужі,тому вони ніколи не голодні.
Хоча моє місто не таке й велике і багато чого тут немає, але воно таке рідне,тепле й красиве.Тут мої рідні і дім.Я дуже пишаюся тим, що народилася в Україні.Всі ми начебто одна велика сім’я. Коли в мій другий дім прилетіло, я була вимушена виїхати.Я до отстаннього не хотіла їхати з Харкова і до останнього буду хотіти повернутися,бо це моя Батьківщина.
Lera (14) Charkiw / Ukraine
Mein Heimatland ist die Ukraine – die Stadt Charkiw. Ich wurde dort geboren und habe mein ganzes Leben dort verbracht.
Hier leben aufrichtige und freundliche Menschen, talentierte Teenager und fröhliche Kinder.
Die Sonne brennt hier nicht, sondern wärmt sanft in ihren Armen. Und man friert nicht im Schnee, denn ein warmes Lächeln ist wie die Strahlen der Sonne.
Straßenmusiker geben dir Kraft nach einem harten Tag. Und wir sind nicht gleichgültig gegenüber heimatlosen Tieren, so dass sie nie hungern müssen.
Meine Stadt ist zwar nicht so groß und es gibt hier nicht viel, aber sie ist so bodenständig, warm und schön. Hier sind meine Verwandten und mein Zuhause. Ich bin sehr stolz darauf, in der Ukraine geboren zu sein. Wir scheinen alle eine große Familie zu sein. Als mein zweites Zuhause von Bomben getroffen wurde, war ich gezwungen, es zu verlassen. Ich wollte Charkiw bis zum letzten Moment nicht verlassen und ich werde bis zum letzten Moment zurückkehren wollen, denn dies ist meine Heimat.
Mavi (16) aus Berlin
Heimat ist für mich etwas Unbeschreibliches, zum Beispiel fühle ich mich bei meiner Mutter zu Hause wohl und wenn ich Keyboard spiele, dann kann ich alles rund um mich herum vergessen. Dann schwebe ich in meiner eigenen Welt, vielleicht ist das Heimat? Meine Heimat? Oder auch wenn ich in meinem Zimmer sitze, es regnet, der Mond scheint und ich Musik höre – ich ganz ein mit mir bin. Ist das Heimat?
Mavi (16) aus Berlin
Для мене Батьківщина – це щось невимовне, наприклад: з мамою я відчуваю себе вдома, а коли граю на клавіатурі, то можу забути про все, що мене оточує. Тоді я пливу у своєму світі, може, це і є Батьківщина? Моя Батьківщина? Або навіть коли я сиджу у себе в кімнаті, йде дощ, світить місяць і я слухаю музику.
Heimat ist für mich etwas Unbeschreibliches, zum Beispiel fühle ich mich bei meiner Mutter zu Hause wohl und wenn ich Keyboard spiele, dann kann ich alles rund um mich herum vergessen. Dann schwebe ich in meiner eigenen Welt, vielleicht ist das Heimat? Meine Heimat? Oder auch wenn ich in meinem Zimmer sitze, es regnet, der Mond scheint und ich Musik höre – ich ganz ein mit mir bin. Ist das Heimat?
Mavi (16) aus Berlin
Для мене Батьківщина – це щось невимовне, наприклад: з мамою я відчуваю себе вдома, а коли граю на клавіатурі, то можу забути про все, що мене оточує. Тоді я пливу у своєму світі, може, це і є Батьківщина? Моя Батьківщина? Або навіть коли я сиджу у себе в кімнаті, йде дощ, світить місяць і я слухаю музику.
Nastja und Karina
Nastja (12) aus Kiew
Що для мене Батьківщина?
Це коли ти гуляєш зі своїми друзями, маєш багато спогадів. Коли ти бачиш своїх рідних, домашніх тварин. Коли ти гуляєш по місту зі своїми щасливими батьками. Та просто радієш кожному моменту, проведеному разом із друзями, батьками. Коли ти насолоджуєшся їжею, яку ти їла ще у Києві. Коли спілкуєшся та згадуєш моменти зі своїми друзями . Обійми зі своїм татом, бабусею, котами. Коли передивляєшся фото зі своїх танців. Іноді згадуєш цікаві та смішні моменти з однокласниками .Батьківщина є у кожної людини і вона її любить та цінить усім серцем. Nastya
Nastja (12) aus Kiew
Was ist Heimat für mich?
Es ist, wenn du mit deinen Freunden spazieren gehst. Es sind die Erinnerungen. Wenn du deine Familie, deine Haustiere siehst. Wenn du mit deinen glücklichen Eltern durch die Stadt gehst. Und du genießt einfach jeden Moment, den du mit deinen Freunden und Eltern verbringst. Wenn du das Essen genießt, das du in Kiew gegessen hast. Wenn du mit deinen Freunden unterhältst und dich an bestimmte Momente erinnerst. Umarmungen mit deinem Papa, deiner Oma und deinen Katzen. Wenn du dir Fotos von deinen Tänzen ansiehst. Manchmal erinnerst du dich an interessante und lustige Momente mit deinen Klassenkameraden. Jeder Mensch hat eine Heimat und liebt und schätzt sie von ganzem Herzen.
Nisa (16) aus Berlin und Istanbul
Heimat – zwischen dem Marmarameer und dem Landwehrkanal.
Wo meine Heimat ist, dass weiß ich ehrlich gesagt nicht ganz genau. Heimat ist für mich der Ort, wo ich keine Angst habe, zu zeigen wer ich bin und das trifft bei mir auf nicht auf nur einen Ort zu. Für das Wort Heimat gibt es zwei Definitionen (laut Oxford Languages), „Heimat“ ist einmal der Ort, wo Du wohnst, aufgewachsen bist, aber auch das Ursprungsland bzw. das Herkunftsland von einem. Die Stadt, in der ich wohne seit meinem ersten Tag, ist Berlin, meine Ursprungsstadt aber Istanbul. In beiden Städten habe ich Menschen die ich vom ganzen Herz liebe, meine Lieblingsorte (Orte, wo ich mich zuhause fühle) usw. In Istanbul ist es das Marmarameer, welches unter der Sonne so schön schimmert, in Berlin ist es der Landwehrkanal, an beiden Orten vergesse ich meine Probleme und kann mich vom stressigen Alltag zurückziehen. In beiden Städten hab ich keine Angst davor zu sein, wer ich bin, weil ich weiß, dass ich dazu gehöre. Wenn ich in Berlin bin, wäre ich gern in Istanbul, wenn ich für eine längere Zeit in Istanbul bin, möchte ich wieder nach Berlin. Die Frage, die ich mich frage, ist: ob ich eines Tages eine Heimat für mich finden werde, oder immer streben werde nach der Findung meiner Heimat. Es gibt positive und negative Effekte nicht nur eine Heimat zu haben, aber eins ist klar, ob Du jetzt in Istanbul oder Berlin bist Du bist nie komplett, weil Dir immer was fehlt.
Що для мене Батьківщина?
Це коли ти гуляєш зі своїми друзями, маєш багато спогадів. Коли ти бачиш своїх рідних, домашніх тварин. Коли ти гуляєш по місту зі своїми щасливими батьками. Та просто радієш кожному моменту, проведеному разом із друзями, батьками. Коли ти насолоджуєшся їжею, яку ти їла ще у Києві. Коли спілкуєшся та згадуєш моменти зі своїми друзями . Обійми зі своїм татом, бабусею, котами. Коли передивляєшся фото зі своїх танців. Іноді згадуєш цікаві та смішні моменти з однокласниками .Батьківщина є у кожної людини і вона її любить та цінить усім серцем. Nastya
Nastja (12) aus Kiew
Was ist Heimat für mich?
Es ist, wenn du mit deinen Freunden spazieren gehst. Es sind die Erinnerungen. Wenn du deine Familie, deine Haustiere siehst. Wenn du mit deinen glücklichen Eltern durch die Stadt gehst. Und du genießt einfach jeden Moment, den du mit deinen Freunden und Eltern verbringst. Wenn du das Essen genießt, das du in Kiew gegessen hast. Wenn du mit deinen Freunden unterhältst und dich an bestimmte Momente erinnerst. Umarmungen mit deinem Papa, deiner Oma und deinen Katzen. Wenn du dir Fotos von deinen Tänzen ansiehst. Manchmal erinnerst du dich an interessante und lustige Momente mit deinen Klassenkameraden. Jeder Mensch hat eine Heimat und liebt und schätzt sie von ganzem Herzen.
Nisa (16) aus Berlin und Istanbul
Heimat – zwischen dem Marmarameer und dem Landwehrkanal.
Wo meine Heimat ist, dass weiß ich ehrlich gesagt nicht ganz genau. Heimat ist für mich der Ort, wo ich keine Angst habe, zu zeigen wer ich bin und das trifft bei mir auf nicht auf nur einen Ort zu. Für das Wort Heimat gibt es zwei Definitionen (laut Oxford Languages), „Heimat“ ist einmal der Ort, wo Du wohnst, aufgewachsen bist, aber auch das Ursprungsland bzw. das Herkunftsland von einem. Die Stadt, in der ich wohne seit meinem ersten Tag, ist Berlin, meine Ursprungsstadt aber Istanbul. In beiden Städten habe ich Menschen die ich vom ganzen Herz liebe, meine Lieblingsorte (Orte, wo ich mich zuhause fühle) usw. In Istanbul ist es das Marmarameer, welches unter der Sonne so schön schimmert, in Berlin ist es der Landwehrkanal, an beiden Orten vergesse ich meine Probleme und kann mich vom stressigen Alltag zurückziehen. In beiden Städten hab ich keine Angst davor zu sein, wer ich bin, weil ich weiß, dass ich dazu gehöre. Wenn ich in Berlin bin, wäre ich gern in Istanbul, wenn ich für eine längere Zeit in Istanbul bin, möchte ich wieder nach Berlin. Die Frage, die ich mich frage, ist: ob ich eines Tages eine Heimat für mich finden werde, oder immer streben werde nach der Findung meiner Heimat. Es gibt positive und negative Effekte nicht nur eine Heimat zu haben, aber eins ist klar, ob Du jetzt in Istanbul oder Berlin bist Du bist nie komplett, weil Dir immer was fehlt.
Nisa (17) aus Berlin und Istanbul
Батьківщина – між Мармуровим морем і каналом Ландвер.
Чесно кажучи, я не знаю, де моя Батьківщина. Для мене Батьківщина – це місце, де
я не боюся показати, хто я є, і для мене це не стосується лише одного місця.
Існує два визначення слова "Батьківщина" (згідно з Oxford Languages), "Батьківщина" - це місце, де ви живете, де ви виросли, а також країну походження. Місто, в якому я живу з першого дня, - Берлін, але місто мого походження – це
Стамбул. В обох містах у мене є люди, яких я люблю всім серцем, є улюблені місця (місця, де я відчуваю себе як вдома) тощо. У Стамбулі – це Мармурове море, яке так красиво переливається під
під сонцем, в Берліні це Ландверканал – в обох місцях я забуваю про свої проблеми і
і можу відволіктися від стресу повсякденного життя. В обох містах я
не боюся бути собою, бо знаю, що я є частиною його. Коли я знаходжуся в Берліні , мені хочеться
бути в Стамбулі, якщо я буду в Стамбулі довший період часу – мені хочеться повернутися до
Берліу.и Питання, яке я собі ставлю: чи знайду я колись Батьківщину для себе?
Чи я завжди буду в пошуку своєї Батьківщини.
Є позитивні та негативні сторони мати
не лише одну Батьківщину , але одне розумію , що де б я не була – в Стамбулі чи Берліні - немає того відчуття повноти відчуття ,мені завжди чогось не вистачає.
Батьківщина – між Мармуровим морем і каналом Ландвер.
Чесно кажучи, я не знаю, де моя Батьківщина. Для мене Батьківщина – це місце, де
я не боюся показати, хто я є, і для мене це не стосується лише одного місця.
Існує два визначення слова "Батьківщина" (згідно з Oxford Languages), "Батьківщина" - це місце, де ви живете, де ви виросли, а також країну походження. Місто, в якому я живу з першого дня, - Берлін, але місто мого походження – це
Стамбул. В обох містах у мене є люди, яких я люблю всім серцем, є улюблені місця (місця, де я відчуваю себе як вдома) тощо. У Стамбулі – це Мармурове море, яке так красиво переливається під
під сонцем, в Берліні це Ландверканал – в обох місцях я забуваю про свої проблеми і
і можу відволіктися від стресу повсякденного життя. В обох містах я
не боюся бути собою, бо знаю, що я є частиною його. Коли я знаходжуся в Берліні , мені хочеться
бути в Стамбулі, якщо я буду в Стамбулі довший період часу – мені хочеться повернутися до
Берліу.и Питання, яке я собі ставлю: чи знайду я колись Батьківщину для себе?
Чи я завжди буду в пошуку своєї Батьківщини.
Є позитивні та негативні сторони мати
не лише одну Батьківщину , але одне розумію , що де б я не була – в Стамбулі чи Берліні - немає того відчуття повноти відчуття ,мені завжди чогось не вистачає.
Mira
Katya und Lilli
Mira (14) aus Kyiv
Моя Батьківщина – це мій дім. Раніше я вважала, що моя Батьківщина була мовою, але через війну я зрозуміла, що не важливо, в якій я країні, важливо де моя сім'я і там я почуваю себе щасливою. Мій дім в Україні, там де нові друзі, подорожі та екстремальні від батьків пригоди з друзями. Я з України і я пишаюся цим! Я і є моя Батьківщина!
Mira (14) aus Kyiw
Mein Heimatland ist mein Zuhause. Früher dachte ich, mein Heimatland sei meine Sprache, aber durch den Krieg habe ich erkannt, dass es egal ist, in welchem Land ich bin, wichtig ist, wo meine Familie ist und wo ich mich wohlfühle. Mein Zuhause ist in der Ukraine, wo ich Freunde habe, gereist bin und extreme Abenteuer mit meinen Freunden erlebt habe. Ich komme aus der Ukraine und ich bin stolz darauf! Ich bin mein Heimatland!
Lilli (17), geboren im Hamburg, mit sechs Jahren nach Berlin gezogen
Ich und Heimat
Heimat war für mich schon immer schwer zu definieren, schwer zu fassen. Wenn man mit sechs Jahren von Hamburg nach Berlin zieht, fühlt es sich erst mal so an, als würde man seine Heimat verlassen, aber so im Nachhinein merkt man, das man vielleicht doch nicht so viel außer diese eine Straße zurückgelassen hat.
Ich fühle mich in Berlin zwar wohl, aber eine Berlinerin bin ich nicht und auch hier bin ich schon umgezogen. Vielleicht sind es die Menschen, mit denen man sich umgibt? Denn wenn ich bei meinen Großeltern oder bei meiner Tante ankomme, fühle ich mich wohl, aber ist „wohlfühlen“ Heimat? Vielleicht ist Heimat doch einfach nur ein Gefühl, das an jeglichem Ort mit jeglichen Menschen und zu jeglicher Zeit einsetzen kann? Ist Heimat Fernweh oder Freiheit? Ist Heimat ein Ort? Vielleicht ist Heimat für mich der Moment, wenn ich im Moment lebe und alles um mich herum. Ich glaube, Heimat zu kennen, aber wie gesagt: Heimat war für mich schon immer etwas schwer zu fassen.
Ліллі (17), народилася в Гамбурзі, переїхала до Берліна, коли їй було шість років
Я і Батьківщина
Поняття Батьківщина завжди було для мене важким для визначення, важким для розуміння. Коли ти переїжджаєш з Гамбурга до Берліна у віці шести років, спочатку здається, що ти покидаєш дім, але озираючись назад, розумієш, що, можливо, ти не так вже й багато залишив позаду, окрім цієї однієї вулиці.
Мені добре в Берліні, але я не берлінка і навіть тут я вже переїжджала. Може, справа в людях, якими ви себе оточуєте? Бо коли я приїжджаю до бабусі, дідуся чи тітки, я почуваюсь добре, але чи можна назвати це відчуття Батьківщиною? Можливо, Батьківщина - це просто відчуття, яке може виникнути в будь-якому місці, з будь-якими людьми, в будь-який час? Туга за домом чи свобода? Чи є Батьківщина місцем? Можливо, для мене Батьківщина - це той момент, коли я живу моментом і всім, що мене оточує. Я думаю, що знаю, що таке Батьківщина, але, як я вже казала, поняття Батьківщина завжди було для мене трохи важким для розуміння.
Моя Батьківщина – це мій дім. Раніше я вважала, що моя Батьківщина була мовою, але через війну я зрозуміла, що не важливо, в якій я країні, важливо де моя сім'я і там я почуваю себе щасливою. Мій дім в Україні, там де нові друзі, подорожі та екстремальні від батьків пригоди з друзями. Я з України і я пишаюся цим! Я і є моя Батьківщина!
Mira (14) aus Kyiw
Mein Heimatland ist mein Zuhause. Früher dachte ich, mein Heimatland sei meine Sprache, aber durch den Krieg habe ich erkannt, dass es egal ist, in welchem Land ich bin, wichtig ist, wo meine Familie ist und wo ich mich wohlfühle. Mein Zuhause ist in der Ukraine, wo ich Freunde habe, gereist bin und extreme Abenteuer mit meinen Freunden erlebt habe. Ich komme aus der Ukraine und ich bin stolz darauf! Ich bin mein Heimatland!
Lilli (17), geboren im Hamburg, mit sechs Jahren nach Berlin gezogen
Ich und Heimat
Heimat war für mich schon immer schwer zu definieren, schwer zu fassen. Wenn man mit sechs Jahren von Hamburg nach Berlin zieht, fühlt es sich erst mal so an, als würde man seine Heimat verlassen, aber so im Nachhinein merkt man, das man vielleicht doch nicht so viel außer diese eine Straße zurückgelassen hat.
Ich fühle mich in Berlin zwar wohl, aber eine Berlinerin bin ich nicht und auch hier bin ich schon umgezogen. Vielleicht sind es die Menschen, mit denen man sich umgibt? Denn wenn ich bei meinen Großeltern oder bei meiner Tante ankomme, fühle ich mich wohl, aber ist „wohlfühlen“ Heimat? Vielleicht ist Heimat doch einfach nur ein Gefühl, das an jeglichem Ort mit jeglichen Menschen und zu jeglicher Zeit einsetzen kann? Ist Heimat Fernweh oder Freiheit? Ist Heimat ein Ort? Vielleicht ist Heimat für mich der Moment, wenn ich im Moment lebe und alles um mich herum. Ich glaube, Heimat zu kennen, aber wie gesagt: Heimat war für mich schon immer etwas schwer zu fassen.
Ліллі (17), народилася в Гамбурзі, переїхала до Берліна, коли їй було шість років
Я і Батьківщина
Поняття Батьківщина завжди було для мене важким для визначення, важким для розуміння. Коли ти переїжджаєш з Гамбурга до Берліна у віці шести років, спочатку здається, що ти покидаєш дім, але озираючись назад, розумієш, що, можливо, ти не так вже й багато залишив позаду, окрім цієї однієї вулиці.
Мені добре в Берліні, але я не берлінка і навіть тут я вже переїжджала. Може, справа в людях, якими ви себе оточуєте? Бо коли я приїжджаю до бабусі, дідуся чи тітки, я почуваюсь добре, але чи можна назвати це відчуття Батьківщиною? Можливо, Батьківщина - це просто відчуття, яке може виникнути в будь-якому місці, з будь-якими людьми, в будь-який час? Туга за домом чи свобода? Чи є Батьківщина місцем? Можливо, для мене Батьківщина - це той момент, коли я живу моментом і всім, що мене оточує. Я думаю, що знаю, що таке Батьківщина, але, як я вже казала, поняття Батьківщина завжди було для мене трохи важким для розуміння.
Karina
Karina (14) aus Charkiv
Для мене Батьківщина це – рідні та знайомі люди, школа, смачні чіпси лейс з крабом. Інтернат, одноклассники. Танці на які я ходила, вчителька по спеціальності. День села, річка біля дому. Коли смієшся з людьми, яких знаєш з дитинства. М'яка іграшка, яку мені подарував вчитель який помер. Коли прощаєшся з однокласниками та друзями з інтернату до наступного навчального року, так як всі живут в різних містах. Коли чекаєш чергу щоб зіграти екзамен. Коли на вихідних сидите всі разом на третьому поверсі і розмовляєте про все. Коли на канікули повертаєшся додому в свою кімнату, свята в інтернаті. Коли брат приїжджає на Новий рік і ви сидите і чекаєте бій курантів. Коли випадає перший сніг і ми біжимо на вулицю, вечірні прогулянки зимою де граємо в сніжки. Я вдячна місту Харків за все, тому що саме там я зрозуміла що таке спогади. Хоть і в Німеччині я зустрілася зі своїми багатьма друзями та полюбила її, але Батьківщина для мене одна і найрідніша.
Karina (14) aus Charkiw
Für mich ist meine Heimat meine Familie und meine Freunde, die Schule, leckere Chips mit Krabbengeschmack. Internat, Klassenkameraden. Die Tänze, die ich einübte, die Tanzlehrerin. Village Day, der Fluss in der Nähe von Zuhause. Wenn man mit Menschen lacht, die man seit seiner Kindheit kennt. Ein Plüschtier, das ich von einem verstorbenen Lehrer bekommen habe. Wenn man sich von den Mitschülern und Freunden aus dem Internat bis zum nächsten Schuljahr verabschiedet, weil alle in verschiedenen Städten leben. Wenn du in der Schlange auf eine Prüfung wartest. Wenn man an den Wochenenden im dritten Stock zusammensitzt und über alles Mögliche redet. Wenn du in den Ferien in dein Zimmer zurückkehrst, aber auch Ferien im Internat. Wenn dein Bruder zum Neujahrsfest kommt, sitzt du da und wartest auf den Glockenschlag. Wenn der erste Schnee fällt und wir nach draußen rennen, Abendspaziergänge im Winter, bei denen wir mit Schneebällen spielen. Ich bin der Stadt Charkiw für alles dankbar, denn dort habe ich verstanden, was Erinnerungen sind. Obwohl ich in Deutschland viele Freunde gefunden habe und mich in das Land verliebt habe, ist mir meine Heimat doch am liebsten.
Для мене Батьківщина це – рідні та знайомі люди, школа, смачні чіпси лейс з крабом. Інтернат, одноклассники. Танці на які я ходила, вчителька по спеціальності. День села, річка біля дому. Коли смієшся з людьми, яких знаєш з дитинства. М'яка іграшка, яку мені подарував вчитель який помер. Коли прощаєшся з однокласниками та друзями з інтернату до наступного навчального року, так як всі живут в різних містах. Коли чекаєш чергу щоб зіграти екзамен. Коли на вихідних сидите всі разом на третьому поверсі і розмовляєте про все. Коли на канікули повертаєшся додому в свою кімнату, свята в інтернаті. Коли брат приїжджає на Новий рік і ви сидите і чекаєте бій курантів. Коли випадає перший сніг і ми біжимо на вулицю, вечірні прогулянки зимою де граємо в сніжки. Я вдячна місту Харків за все, тому що саме там я зрозуміла що таке спогади. Хоть і в Німеччині я зустрілася зі своїми багатьма друзями та полюбила її, але Батьківщина для мене одна і найрідніша.
Karina (14) aus Charkiw
Für mich ist meine Heimat meine Familie und meine Freunde, die Schule, leckere Chips mit Krabbengeschmack. Internat, Klassenkameraden. Die Tänze, die ich einübte, die Tanzlehrerin. Village Day, der Fluss in der Nähe von Zuhause. Wenn man mit Menschen lacht, die man seit seiner Kindheit kennt. Ein Plüschtier, das ich von einem verstorbenen Lehrer bekommen habe. Wenn man sich von den Mitschülern und Freunden aus dem Internat bis zum nächsten Schuljahr verabschiedet, weil alle in verschiedenen Städten leben. Wenn du in der Schlange auf eine Prüfung wartest. Wenn man an den Wochenenden im dritten Stock zusammensitzt und über alles Mögliche redet. Wenn du in den Ferien in dein Zimmer zurückkehrst, aber auch Ferien im Internat. Wenn dein Bruder zum Neujahrsfest kommt, sitzt du da und wartest auf den Glockenschlag. Wenn der erste Schnee fällt und wir nach draußen rennen, Abendspaziergänge im Winter, bei denen wir mit Schneebällen spielen. Ich bin der Stadt Charkiw für alles dankbar, denn dort habe ich verstanden, was Erinnerungen sind. Obwohl ich in Deutschland viele Freunde gefunden habe und mich in das Land verliebt habe, ist mir meine Heimat doch am liebsten.
Ferad (17) aus Bulgarien, seit 3 Jahren in Berlin
„Ich fühle keine Heimat, ich habe nur dich! Du bist Zuhause für immer und mich.“ AnnenMayKantereit.
Ich gebe Henning May recht. Für mich ist Heimat Liebe. Jede Art von Liebe. Ich kann eine Person lieben, einen Ort oder einfach den Mond. Also ist Heimat Liebe.
Von seinen Elenden möchte man immer entlaufen, die Sterne sind aber uns zu weit. Versuchen wir Menschen, die uns nah sind, zu lieben und den Wert zu schätzen wie die Sterne, damit wir kein Fernweh haben und uns zu Hause fühlen. Also ich meine damit, die Menschen schätzen sich gegenseitig, können sie Beziehungen aufbauen und sind nicht einsam. Wenn sie sich aber nicht schätzen, weil sie es nicht können oder wollen, dann sind sie einsam und sie bekommen irgendwann Fernweh. Es liegt also an uns, ob wir eine Heimat haben oder nicht. Oder?
Ферад (17) років з Болгарії, в Берліні вже 3 роки
"Я не відчуваю дому, у мене є тільки ти! Ти назавжди вдома, і я вдома". АнненМейКантерейт.
Я згоден з Хеннінгом Меєм. Для мене Батьківщина - це любов. Будь-яке кохання. Я можу любити людину, місце або просто місяць. Отже, Батьківщина - це любов.
Завжди хочеться втекти від своїх негараздів, але зірки занадто далеко для нас. Намагаймося любити близьких нам людей і цінувати їх, як зірки, щоб у нас не було блукання і ми відчували себе як вдома. Тобто я хочу сказати, що люди цінують один одного, вміють будувати стосунки і не відчувають себе самотніми. Але якщо вони не цінують один одного, тому що не можуть або не хочуть, то вони самотні і в якийсь момент у них з'являється жага до мандрів. Тож тільки від нас залежить, чи буде у нас Батьківщина, чи ні. Чи не так?
„Ich fühle keine Heimat, ich habe nur dich! Du bist Zuhause für immer und mich.“ AnnenMayKantereit.
Ich gebe Henning May recht. Für mich ist Heimat Liebe. Jede Art von Liebe. Ich kann eine Person lieben, einen Ort oder einfach den Mond. Also ist Heimat Liebe.
Von seinen Elenden möchte man immer entlaufen, die Sterne sind aber uns zu weit. Versuchen wir Menschen, die uns nah sind, zu lieben und den Wert zu schätzen wie die Sterne, damit wir kein Fernweh haben und uns zu Hause fühlen. Also ich meine damit, die Menschen schätzen sich gegenseitig, können sie Beziehungen aufbauen und sind nicht einsam. Wenn sie sich aber nicht schätzen, weil sie es nicht können oder wollen, dann sind sie einsam und sie bekommen irgendwann Fernweh. Es liegt also an uns, ob wir eine Heimat haben oder nicht. Oder?
Ферад (17) років з Болгарії, в Берліні вже 3 роки
"Я не відчуваю дому, у мене є тільки ти! Ти назавжди вдома, і я вдома". АнненМейКантерейт.
Я згоден з Хеннінгом Меєм. Для мене Батьківщина - це любов. Будь-яке кохання. Я можу любити людину, місце або просто місяць. Отже, Батьківщина - це любов.
Завжди хочеться втекти від своїх негараздів, але зірки занадто далеко для нас. Намагаймося любити близьких нам людей і цінувати їх, як зірки, щоб у нас не було блукання і ми відчували себе як вдома. Тобто я хочу сказати, що люди цінують один одного, вміють будувати стосунки і не відчувають себе самотніми. Але якщо вони не цінують один одного, тому що не можуть або не хочуть, то вони самотні і в якийсь момент у них з'являється жага до мандрів. Тож тільки від нас залежить, чи буде у нас Батьківщина, чи ні. Чи не так?